Неофіти

Сия глаголет господь: сохраните суд и  сотворите  правду,  приблшкибося
спасение мое прийти, и милость моя открыется.
   Исаия. Г. 56 С. I.

   М.С.Щепкину на память 24 Декабря 1857

   Возлюбленику муз i грацiй!
   Ждучи тебе, я тихо плачу
   I думу скорбную мою
   Твоїй душi передаю.

   Привiтай же благодушне
   Мою сиротину,
   Наш великий чудотворче,
   Мiй друже єдиний!
   Привiтаєш, - убогая,
   Сiрая, з тобою
   Перепливе вона Лету;
   I огнем-сльозою
   Упаде колись на землю,
   I притчею стане
   Розпинателям народним,
   Грядущим тиранам.

   Давно вже я сижу в неволi,
   Неначе злодiй взапертi,
   На шлях дивлюся, та на поле,
   Та на ворону на хрестi
   На кладовищi. Бiльш нiчого
   З тюрми не видно. Слава богу
   Й за те, що бачу. Ще живуть,
   I богу моляться, i мруть
   Хрещенi люди.
   Хрест високий
   На кладовищi трохи збоку
   Златомальований стоїть.
   Не вбогий, мабуть, хтось лежить?
   I намальовано: розп'ятий
   За нас син божий на хрестi.
   Спасибi сиротам багатим,
   Що хрест поставили. А я...
   Такая доленька моя!
   Сижу собi та все дивлюся
   На хрест високий iз тюрми.
   Дивлюсь, дивлюся, помолюся -
   I горе, горенько моє,
   Мов нагодована дитина,
   Затихне трохи. I тюрма
   Неначе ширшає. Спiває
   I плаче серце, оживає
   I в тебе, боже, i в святих
   Та праведних твоїх питає, -
   Що вiн зробив їм, той святий,
   Той назорей, той син єдиний
   Богом iзбранної Марiї,
   Що вiн зробив їм? I за що
   Його, святого, мордували,
   Во узи кували;
   I главу його честную
   Терном увiнчали?
   I вивели з злодiями
   На Голгофу-гору;
   I повiсили мiж ними
   За що? Не говорить
   Нi сам сивки верхотворець,
   Нi його святiї -
   Помощники, поборники,
   Кастрати нiмiї!

   Благословенная в женах,
   Святая праведная мати
   Святого сина на землi!
   Не дай в неволi пропадати,
   Летучi лiта марне тратить.
   Скорбящих радосте! Пошли,
   Пошли менi святеє слово,
   Святої правди голос новий!
   I слово розумом святим
   I оживи i просвiти!
   I розкажу я людям горе,
   Як тая мати рiки, море
   Сльози кровавої лила,
   Так, як i ти. I прийняла
   В живую душу свiт незримий
   Твойого розп'ятого сина!..
   Ти - матер бога на землi! -
   Ти сльози матерi до краю,
   До каплi вилила! Ридаю,
   Молю, ридаючи, пошли,
   Подай душi убогiй силу,
   Щоб огненно заговорила,
   Щоб слово пламенем взялось,
   Щоб людям серце розтопило,
   I на Украйнi понеслось.
   I на Українi святилось
   Те слово - божеє кадило,
   Кадило iстини. Амiнь.

   I

   Не в нашiм краю, богу милiм,
   Не за гетьманiв i царiв,
   А в римськiй iдольськiй землi
   Се беззаконiє творилось.
   Либонь, за Декiя царя?
   Чи за Нерона сподаря?
   Сказать запевне не зумiю.
   Нехай за Нерона. Росiї
   Тодi й на свiтi не було,
   Як у Iталiї росло
   Мале дiвча. I красотою,
   Святою, чистою красою,
   Як тая лiлiя, цвiло.
   Дивилася на неї мати
   I молодiла. I дiвчатi
   Людей шукала. I найшла.
   Та, помолившись Гiменею
   В своїм веселiм гiнекею,
   В чужий веселий одвела.
   Незабаром зробилась мати
   Iз доброї тiї дiвчати;
   Дитину-сина привела.
   Молилася своїм пенатам
   I в Капiтолiй принесла
   Немалi жертви. Ублагала
   Капiтолiйський той сигклiт,
   Щоб первенця її вiтали
   Святiї iдоли. Горить
   I день i нiч перед пенатом
   Святий огонь. Радiє мати:
   В Алкiда син її росте,
   Росте... Лицяються гетери
   I перед образом Венери
   Лампаду свiтять.

   II

   Тодi вже сходила зоря
   Над Вiфлеємом. Правди слово,
   Святої правди i любовi
   Зоря всесвiтняя зiйшла!
   I мир i радiсть принесла
   На землю людям. Фарисеї
   I вся мерзенна Iудея
   Заворушилась, заревла,
   Неначе гадина в болотi.
   I сина божi я во плотi
   На тiй Голгофi розп'яла
   Межи злодiями. I спали,
   Упившись кровiю, кати,
   Твоєю кровiю. А ти
   Возстав од гроба, слово встало,
   I слово правди понесли
   По всiй невольничiй землi
   Твої апостоли святiї.

   III

   Тодi ж ото її Алкiд,
   Та ще гетери молодiї,
   Та козлоногий п'яний дiд
   Над самим Аппiєвим шляхом
   У гаї гарно роздяглись,
   Та ще гарнiше попились,
   Та й поклонялися Прiапу.
   Аж гульк!.. Iде святий Петро
   Та, йдучи в Рим благовiстити,
   Зайшов у гай води напитись
   I одпочити. - Благо вам! -
   Сказав апостол утомленний
   I оргiю благословив.
   I тихим, добрим, кротким словом
   Благовiстив їм слово нове,
   Любов, i правду, i добро,
   Добро найкращеє на свiтi -
   То братолюбiє. I ситий
   I п'яний голий отой Фавн,
   I син Алкiд твiй, i гетери -
   Всi, всi упали до землi
   Перед Петром. I повели
   До себе в терми на вечерю
   Того апостола...

   IV

   I в термах оргiя. Горять
   Чертоги пурпуром i златом,
   Куряться амфори. Дiвчата
   Трохи не голiї стоять
   Перед Кiпрi дою i в лад
   Спiвають гiмн. Приуготован
   Веселий пир; i полягли
   На ложах гостi. Регiт! Гомiнi
   Гетери гостя привели
   Сивобородого. I слово
   Iз уст апостола святого
   Драгим єлеєм потекло.
   I стихла оргiя. А жриця
   Кiпрiди, оргiї цариця,
   Поникла радостним челом
   Перед апостолом. I встала,
   I всi за нею повставали
   I за апостолом пiшли
   У катакомби. I єдиний
   Твiй син Алкiд пiшов за ними
   I за апостолом святим,
   За тим учителем своїм.
   А ти весела вийшла з хати
   На шлях iз гаю виглядати
   Свого Алкiда. Нi, нема.
   Уже й не буде. Ти сама
   Помолишся своїм пенатам,
   Сама вечерять сядеш в хатi...
   Нi, не вечерять, а ридать,
   Ридать, i долю проклинать,
   I сивiть, кленучи. I горе!
   Умреш єси на самотi,
   Мов прока жен на!

   V

   На хрестi
   Стремглав повiсили святого
   Того апостола Петра.
   А неофiтiв в Сiракузи
   В кайданах одвезли. I син
   Алкiд, твоя дитина,
   Єдиная твоя родина,
   Любов єдиная твоя,
   Гниє в неволi, в кайданах.
   А ти, прескорбная, не знаєш,
   Де вiн конає, пропадає!
   Iдеш шукать його в Сибiр
   Чи теє... в Скiфiю... I ти...
   I чи одна ти? Божа мгiти
   I заступи вас i укрий'
   Нема сiм'ї, немає хати,
   Немає брата, нi сестри,
   Щоб незаплаканi ходили,
   Не катувалися в тюрмi
   Або в далекiй сторонi,
   В британських, гальських легiонах
   Не муштрувались! О Нероне!
   Нероне лютий! Божий суд,
   Правдивий, наглий, серед шляху
   Тебе осудить. Припливуть
   I прилетять зо всього свiта
   Святiї мученики. Дiти
   Святої волi. Круг одра,
   Круг смертного твого предстануть
   В кайданах. I... тебе простять.
   Вони брати i християни.
   А ти собака! людоїд!
   Деспот скажений!

   VI

   Аж кишить
   Невольника у Сiракузах
   В льохах i тюрмах. А Медуза
   В шинку з старцями п'яна спить.
   От-от прокинеться... i потом
   I кров'ю вашою, деспоти,
   Похмiлля справить.
   Скрiзь шукала
   Дитину мати. Не найшла
   I в Сiракузи поплила.
   Та там уже його в кайданах
   Найшла, сердешная, в тюрмi.
   Не допустили й подивитись,
   I мусила вона сидiть
   Коло острога. Ждать i ждать,
   Як бога з неба виглядать
   Свойого сина: аж поки-то
   Його в кайданах поженуть
   Бульвар мести. А в Римi свято,
   Велике свято! Тиск народу,
   Зо всього царства воєводи,
   Преторiани i сенат,
   Жерцi i лiктори стоять
   Круг Капiтолiя. I хором
   Спiвають гiмн i курять дим
   З кадил i амфор. I з собором
   Iде сам кесар. Перед ним
   Iз бронзи литую статую
   Самого кесаря несуть.

   VII

   Непевне видумали свято
   Патрицiї-аристократи
   I мудрий кесарiв сенат.
   Вони, бач, кесаря хвалили
   На всi лади, що аж остило
   Самим їм дурня вихвалять, -
   То заразом, щоб доканать,
   Вони на радi присудили,
   Щоб просто кесаря назвать
   Самим Юпiтером, та й годi.
   I написали воєводам
   По всьому царству: так i так.
   Що кесар бог. Що бiльш од богаї
   I майстровi дали кувать
   Iз бронзи кесаря. До того
   Так, нотабене, додали,
   Що бронзовий той кесар буде
   I милувать. Сердешнi люди,
   Неначе в iрiй, потягли
   У Рим на прощу. Приплила
   Iз Сiракуз i та небога
   Благати кесаря i бога.
   I чи одна вона? Мiй боже!
   Прийшло їх тисячi в сльозах,
   Прийшло здалека.
   Горе з вами!
   Кого благати ви прийшли?
   Кому ви сльози принесли?
   Кому ви принесли з сльозами
   Свою надiю? Горе з вами,
   Раби незрячiї! Кого?
   Кого благаєте, благiї,
   Раби незрячiї, слiпiї?
   Чи ж кат помилує кого?
   Молiтесь боговi одному,
   Молiтесь правдi на землi,
   А бiльше на землi нiкому
   Не поклонiтесь. Все брехня -
   Попи й царi...

   VIII

   Перед Нероном,
   Перед Юпiтером новим,
   Молились вчора сенатори
   I всi патрицiї; i вчора
   Лилася божа благодать.
   Кому чи чином, чи грошима,
   Кому аренду Палестiну,
   Байстрятам дещо. А кому
   Самi благоволили дать
   Свою пiдложницю в супруги,
   Хоча й пiдтоптану. Нiчого,
   Аби з-пiд кесаря. А в кого
   Сестру благоволили взять
   У свiй гарем. I се нiчого:
   На те вiн бог, а ми пiд бога
   Себе повиннi пiдкладать,
   Не тiльки сестер.
   Преторiани помолились,
   Преторiанам дав указ,
   Щоб все, що хочуть, те й робили,
   А ми помилуємо вас.
   I ви, плебеї-гречкосiї,
   I ви молилися, та вас
   Нiхто не милує. Не вмiють
   Вас i помилувать гаразд!

   IХ

   На третiй день уже пустили
   Молитися за християн.
   I ти приходила, молилась,
   I милосердий iстукан
   Звелiв везти iз Сiракузи
   У Рим в кайданах християн.
   I рада ти i весела,
   Кумировi знову
   Помолилась. А кумир той,
   Юпiтер той новий,
   Ось побач, якеє свято
   Буде завдавати
   В Колiзеї. А тимчасом
   Iди зустрiчати
   Свого сина. Та не дуже
   Радiй лиш, небого.
   Ще не знаєш ти нового
   Ласкавого бога.
   А поки що, з матерями
   Алкiдова мати
   Пiшла його зустрiнути,
   Святих привiтати
   На березi. Пiшла єси,
   Трохи не спiваєш
   Та кесаря Юпiтера
   Хвалиш-вихваляєш:
   - От Юпiтер, так Юпiтер!
   Не жаль i назвати
   Юпiтером. А я, дурна,
   Ходила благати
   У Афiни Юпiтера.
   Дурна, бiльш нiчого! -
   I нищечком помолилась
   Кесаревi-богу.
   Та й пiшла понад болотом,
   На Тiбр поглядає.
   А по Тiбру iз-за гаю
   Байдак випливає,
   Чи галера. На галерi
   Везуть твого сина
   З неофiтами в кайданах.
   А твоя дитина
   Ще й до щогли прикована -
   Не неофiт новий,
   А апостол великого
   Христового слова.
   Отакий-то вiн. Чи чуєш,
   У путах спiває
   Твiй мученик:

   "Псалом новий госнодевi
   I новую славу
   Воспоєм честним собором,
   Серцем нелукавим.
   Во псалтирi i тимпанi
   Воспоєм благая,
   Яко бог кара неправих,
   Правим помагає.
   Преподобнiї во славi
   I на тихих ложах
   Радуються, славословить,
   Хвалять iм'я боже.
   I мечi в руках їх добрi,
   Острi обоюду,
   На отмщенiє язикам
   I в науку людям.
   Окують царей неситих
   В залiзнiї пута
   I їх, славних, оковами
   Ручними скрутять.
   I осудять неправедних
   Судом своїм правим,
   I вовiки стане слава,
   Преподобним слава".

   Х

   А ти на березi стояла,
   Неначе темная скала.
   Не слухала i не ридала,
   А "алiлуя" подала
   За матерями християнам.
   Мов дзвони, загули кайдани
   На неофiтах. А твiй син,
   Єдиний твiй! апостол новий,
   Перехрестившись, возгласив:

   - Молiтесь, братiя! Молiтесь
   За ката лютого. Його
   В своїх молитвах пом'янiте.
   Перед гординею його,
   Брати мої, не поклонiтесь.
   Молитва боговi. А вiн
   Нехай лютує на землi,
   Нехай пророка побиває,
   Нехай усiх нас розпинає.
   Уже внучата зачались,
   I виростуть вони колись, -
   Не месники внучата тiї,
   Христовi воїни святiї!
   I без огня i без ножа
   Стратеги божiї воспрянуть.
   I тьми i тисячi поганих
   Перед святими побiжать.
   Молiтесь, братiя. - Молились,
   Молилися перед хрестом
   Закутi в пута неофiти,
   Молились радостно. Хвала!
   Хвала вам, душi молодiї!
   Хвала вам, лицарi святiї!
   Вовiки-вiки похвала!

   XI

   I в Рим галера приплила.
   Минає тиждень. П'яний кесар,
   Постригши сам себе в Зевеса,
   Завдав Зевесу юбiлей.
   Ликує Рим. Перед кумира
   •Везуть возами ладан, мiрро,
   Женуть гуртами християн
   У Колiзей. Мов у рiзницi,
   Кров потекла. Ликує Рим!
   I гладiатор i патрицiй,
   Обидва п'янi. Кров i дим
   Їх упоїв. Руїну слави
   Рим пропиває. Тризну править
   По Сцiпiонах. Лютуй! лютуй,
   Мерзенний старче! Розкошуй
   В своїх гаремах! Iз-за моря
   Уже встає святая зоря.
   Не громом праведним, святим
   Тебе уб'ють. Ножем тупим
   Тебе зарiжуть, мов собаку,
   Уб'ють обухом.

   XII

   Другий день
   Реве арена. На аренi
   Лiдiйський золотий пiсок
   Покрився пурпуром червоним,
   В болото кровi замiсивсь.
   А сiракузьких назореїв
   Ще не було у Колiзеї.
   На третiй день i їх в кайданах
   Сторожа з голими мечами
   Гуртом в рiзницю привела.
   Арена звiром заревла.
   А син твiй гордо на арену,
   Псалом спiваючи, ступив.
   I п'яний кесар, мов скажений,
   Зареготавсь. I леопард
   Iз льоху вискочив на сцену,
   Ступив, зирнув... I полилась
   Святая кров. По Колiзеї
   Ревучим громом пронеслась
   I стихла буря. Де ж була?
   Де ти сховалась? Чом на його,
   На кесаря свого святого,
   Не кинулась? Бо стерегли,
   Кругом в три лави оступили
   Зевеса лiктори. За ним,
   Твоїм Юпiтером святим,
   Залiзну браму зачинили.
   А ти осталася одна,
   Одна-однiсiнька надворi.
   I що ти зможеш? - Горе! Горе!
   О горе лютеє моє!
   Моя ти доленько! Без його
   Що я робитиму? До кого
   Я прихилюся?.. - I небога
   Кругом зирнула, i о мур,
   Об мур старою головою
   Ударилась, i трупом пала
   Пiд саму браму.

   ХIII

   З позорища увечерi
   У терми сховався
   Святий кесар з лiкторами.
   Колiзей остався
   Без кесаря i без римлян
   I нiби заплакав
   Одинокий. Мов гора та,
   На полi чорнiє
   Колiзей той серед Риму.
   Тихо, тихо вiє
   Iз-за Тiбра, iз Альбано
   Вiтер понад Римом.
   А над чорним Колiзеєм,
   Нiби iз-за диму,
   Пливе мiсяць круглолиций.
   I мир первозданний
   Одпочив на лонi ночi.
   Тiльки ми, Адаме,
   Твої чада преступнiї,
   Не одпочиваєм
   До самої домовини
   У проспанiм раї.
   Гриземося, мов собаки
   За маслак смердячий,
   Та тебе ще зневажаєм,
   Праотче ледачий!

   XIV

   Трохи одпочила
   Стара мати недобита.
   Живущую силу
   Сила ночi оживила.
   Встала, походила
   Коло замкнутої брами
   Та щось шепотала.
   Чи не кесаря святого
   Нишком проклинала?
   А може й так. Тихесенько
   До брами пiдкралась,
   Послухала, усмiхнулась
   I щось прошептала,
   Якесь слово. I нищечком
   Коло брами сiла
   Й зажурилась. Незабаром
   Брама одчинилась.
   I на возах, на колесницях,
   Iз Колiзея, iз рiзницi,
   Святiї вивезли тiла
   I повезли на Тiбр. Тiлами
   Святих убитих годували
   Для царського-таки стола
   У Тiбрi рибу. Встала мати,
   Кругом оглянулась, взялась
   За биту голову руками
   I тихо, мовчки за возами
   Марою чорною пiшла
   На Тiбр. А скiфи сiроокi,
   Погоничi, рабiв раби,
   Подумали - сестра Морока
   Iз пекла вийшла провожать
   У пекло римлян. Поскидали
   У воду трупи, та й назад
   З возами скiфи повертали.
   I ти осталася одна
   На березi. I ти дивилась,
   Як розстилалися, стелились
   Круги широкiї над ним,
   Над сином праведним твоїм!
   Дивилась, поки не осталось
   Живого слiду на водi.
   I усмiхнулася тодi,
   I тяжко, страшно заридала,
   I помолилась в перший раз
   За нас розп'ятому. I спас
   Тебе розп'ятий син Марiї.
   I ти слова його живiї
   В живую душу прийняла.
   I на торжища i в чертоги
   Живого iстинного бога
   Ти слово правди понесла.

   1857 8 грудня Нижнiй Новгород